Зловживання процесуальними правами: «процесуальні диверсії» та ШІ
Анастасія Ольховик, помічник адвоката АО Investment Lawyer Group (ILG) для «Юридичної правди».
Кожен юрист-практик хоча б раз у своїй кар’єрі стикався з ситуацією, коли процес, який мав би тривати місяць, затягувався на роки. Як змінюється підхід Верховного Суду до зловживання процесуальними правами? Які процесуальні санкції реально працюють та чому використання ШІ без перевірки фактів може обернутися негативними наслідками для учасників судового процесу? Відповіді на ці питання шукала помічник адвоката Investment Lawyer Group (ILG) Анастасія Ольховик у матеріалі для «Юридичної правди».
Опонент подає до суду чергове клопотання, підкріплює свою позиції посиланнями на практику Верховного Суду. На перший погляд усе виглядає переконливо: десятки постанов, правильні юридичні формулювання, детальна аргументація. Але під час перевірки виявляється, що частина наведених рішень — не існують.
Ще кілька років тому подібна ситуація виглядала б малоймовірною. Сьогодні вона стає одним із нових викликів судової практики. Причина — стрімке поширення генеративного штучного інтелекту, який здатний за лічені хвилини створювати великі обсяги процесуальних документів. Водночас разом із текстами він нерідко генерує й вигадані судові рішення або неправильно відтворює їх зміст. Саме з такою ситуацією нещодавно зіткнулися юристи Investment Lawyer Group.
Під час розгляду господарської справи процесуальний опонент подав одразу кілька клопотань про долучення доказів та призначення експертиз. Документи містили численні посилання на практику Верховного Суду, однак їх перевірка показала, що частина постанов відсутня в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а окремі справи взагалі ніколи не розглядалися Верховним Судом.
Після підготовки детального процесуального клопотання із посиланням на актуальну позицію Верховного Суду щодо використання штучного інтелекту (ухвала від 15 січня 2026 року у справі №240/14153/24) опонент припинив подавати документи, сформовані без належної перевірки.
Показовою у цьому контексті є вищезазначена правова позиція Верховного Суду, викладена в ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15.01.2026 р., справа № 240/14153/24. ВСУ наголошує на тому, що навіть при використанні ШІ, учасник справи зобов`язаний самостійно перевірити результати, згенеровані ШІ, шляхом перевірки з офіційними джерелами – базами законодавства та реєстром судових рішень, у зв’язку з тим що, принцип добросовісності вимагає від учасника справи утримуватися від використання результатів роботи ШІ, якщо правдивість джерел перевірити неможливо.
«Цей кейс підтверджує, що сучасна практика Верховного Суду свідчить про формування змістовного підходу до оцінки процесуальної поведінки учасників справи, за якого визначальне значення мають не лише формальна відповідність процесуальним вимогам, а насамперед добросовісність дій учасника, їхня мета та вплив на забезпечення ефективного, справедливого і своєчасного судового розгляду», — зазначає Анастасія Ольховик.
Дискусія про використання штучного інтелекту в судовому процесі фактично є частиною значно ширшої проблеми — зловживання процесуальними правами.
Читайте також: Судове рішення без підпису судді: формальність чи підстава для скасування?
Що вважається зловживанням процесуальними правами
Хоча термін «процесуальні диверсії» не використовується в законодавстві, у професійному середовищі він давно став звичним. Так юристи називають ситуації, коли процесуальні права використовуються не для захисту інтересів сторони, а як інструмент затягування судового розгляду або створення перешкод для іншого учасника процесу.
Подібна поведінка може набувати різних форм. Одні учасники спору багаторазово подають клопотання, які вже розглядалися судом, інші заявляють безпідставні відводи або одночасно ініціюють кілька спорів із тотожними вимогами. Останнім часом до цього переліку дедалі частіше додаються й процесуальні документи, масово згенеровані штучним інтелектом без належної перевірки змісту.
Спільною рисою всіх цих дій є одне: вони не допомагають встановити обставини справи чи захистити порушене право. Їхня основна мета — вплинути на хід процесу, затягнути розгляд або змусити опонента витрачати додатковий час і ресурси.
Саме тому процесуальні кодекси України закріплюють принцип добросовісного користування процесуальними правами. Він прямо передбачений Цивільним процесуальним кодексом, Господарським процесуальним кодексом та Кодексом адміністративного судочинства.
Хоча Кримінальний процесуальний кодекс не містить окремої норми про неприпустимість зловживання процесуальними правами, окремі його положення також спрямовані на запобігання недобросовісній процесуальній поведінці.
Однак наявність законодавчих механізмів ще не означає їх ефективного застосування.
Чому суди рідко застосовують санкції за зловживання процесуальними правами
Процесуальне законодавство передбачає достатньо інструментів реагування на недобросовісну поведінку сторін. Суд може залишити заяву без розгляду, повернути її заявнику або застосувати заходи процесуального примусу. Найбільш ефективним із них є штраф.
Наприклад, Господарський процесуальний кодекс України дозволяє стягнути з учасника процесу від 1 до 10 прожиткових мінімумів, а за повторне або систематичне зловживання — від 5 до 50. Аналогічні механізми містить і Цивільний процесуальний кодекс України.
Попри це, штрафи залишаються скоріше винятком, ніж правилом. Щоб визнати певні дії зловживанням процесуальними правами, недостатньо встановити сам факт подання клопотання чи заяви. Суд має оцінити мету такої поведінки, її вплив на розгляд справи та з’ясувати, чи справді учасник процесу використовував свої права всупереч їх призначенню.
Це потребує додаткового аналізу, який часто збільшує тривалість самого судового розгляду. До того ж окремі ухвали про застосування процесуальних санкцій можуть бути оскаржені, що також впливає на завантаженість судової системи. У результаті суди нерідко обмежуються усними зауваженнями або взагалі залишають подібні порушення без належної процесуальної оцінки.
Читайте також: Процесуальні пастки при обшуках: які помилки слідчих дозволяють «збити» докази»
Верховний Суд змінює акценти: добросовісність важливіша за формальності
Останні кілька роки демонструють помітну зміну підходу Верховного Суду до оцінки процесуальної поведінки учасників справи. Якщо раніше основна увага приділялася тому, чи відповідає певна дія вимогам процесуального закону, то тепер дедалі більшого значення набуває інше питання: для чого саме сторона реалізувала своє процесуальне право.
Прикладом такого підходу стала постанова Верховного Суду від 4 листопада 2024 року у справі № 532/1550/23. Спір виник у спадкових правовідносинах. Один зі спадкоємців письмово повідомив нотаріуса, що не претендує на виділ частки у спільному майні подружжя та не заперечує проти оформлення спадщини іншим спадкоємцем. Згодом його позиція кардинально змінилася: він звернувся до суду з вимогою частково визнати видані свідоцтва про право на спадщину недійсними.
Сам по собі факт звернення до суду не є порушенням. Однак Верховний Суд визнав таку поведінку суперечливою і наголосив на необхідності чітко розмежовувати добросовісне використання прав та їх зловживання. Ключовим критерієм суд визнав спрямованість поведінки учасника та її відповідність завданням судочинства.
Не менш показовою є постанова Верховного Суду від 7 листопада 2024 року у справі № 200/2262/23. Позивач звернувся до суду з пропуском установленого законом шестимісячного строку, пояснивши це запровадженням воєнного стану. Суд встановив, що посилання на воєнний стан як на універсальну причину поновлення строку є недостатнім, оскільки позивач не довів причинного зв’язку та активно звертався до суду в інших аналогічних справах.
Верховний Суд підкреслив, що «…суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання учасником судового процесу його процесуальними правами, суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом…».
Ще один приклад — ухвала Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 7 березня 2025 року у справі № 754/15239/24. Заявник понад 15 разів звертався до суду з однотипними касаційними скаргами, які фактично дублювали одна одну та не містили нових аргументів. Верховний Суд визнав таку поведінку проявом зловживання процесуальними правами та застосував до заявника процесуальний штраф у розмірі 908,40 грн.
З фінансової точки зору ця сума навряд чи може вважатися суттєвою. Проте значення цієї ухвали полягає зовсім в іншому. Фактично Верховний Суд продемонстрував готовність застосовувати процесуальні санкції не лише як декларативний механізм, передбачений законом, а як реальний інструмент підтримання процесуальної дисципліни.
Читайте також: Ключові рішення Верховного Суду з питань перевірки сторін за договором
Протидія недобросовісній поведінці учасників справи
Практика свідчить, що ефективна протидія процесуальним зловживанням потребує не лише своєчасної реакції, а й належного процесуального оформлення.
- Передусім важливо детально зафіксувати ознаки недобросовісної поведінки опонента. У процесуальному документі доцільно описати конкретні обставини, які свідчать про зловживання процесуальними правами, послатися на відповідні норми процесуального законодавства та підтвердити свої доводи належними доказами.
- Не менш важливо пояснити суду, яким чином така поведінка впливає на розгляд справи. Якщо безпідставні клопотання, повторні заяви чи інші процесуальні дії призводять до затягування розгляду, збільшують процесуальні витрати або створюють перешкоди для реалізації прав іншої сторони, на цьому варто окремо акцентувати увагу.
- За наявності відповідних підстав доцільно також порушувати питання про застосування передбачених законом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу або інших процесуальних наслідків, якщо вони відповідають обставинам конкретної справи.
«Якщо ви чітко фіксуєте зловживання та постійно акцентуєте на недобросовісних діях учасника процесу, суд реагує значно частіше. Іноді самого факту процесуально грамотного звернення уваги суду на порушення виявляється достатньо, щоб припинити або суттєво зменшити інтенсивність таких дій», — зазначає Анастасія Ольховик.
Висновок
Практика Верховного Суду демонструє поступовий перехід від формального застосування процесуальних норм до оцінки реальної поведінки учасників судового процесу. Це стосується як традиційних проявів зловживання процесуальними правами, так і використання сучасних цифрових інструментів, зокрема генеративного штучного інтелекту.
Саме ця тенденція, ймовірно, визначатиме подальший розвиток судової практики. Для юристів це означає необхідність поєднувати сучасні технології з професійною перевіркою інформації, а для учасників судових спорів — будувати процесуальну стратегію не лише на реалізації своїх прав, а й на дотриманні принципу добросовісності.