Як правова невизначеність судової практики сприяє виведенню активів з неплатоспроможних банків

Стаття Олексія Винника, партнера, керівника практики по роботі з NPL та Due Diligence Investment Lawyer Group для видання “Юридична практика”.

З метою захисту вкладників та клієнтів банку, а також з метою зменшення та оптимізації витрат держави на виведення неплатоспроможних банків з ринку був розроблений механізм, затверджений на законодавчому рівні, та створений Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО), який виконує функції управителя та ліквідатора неплатоспроможних банків фактично від імені держави. Основні принципи діяльності ФГВФО та процедура виведення з ринку неплатоспроможних банків закріплені у Законі «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Учасниками Фонду гарантування є всі 67 працюючих українських банків. За весь час свого існування (з 1998 року) ФГВФО виплатив понад 100 млрд грн відшкодування 2 млн вкладників неплатоспроможних банків. Сума надходження коштів до банків в управлінні Фонду, в тому числі за рахунок реалізації їх активів, складає 45,1 млрд грн.

Це стало можливим завдяки тому, що в якийсь момент активами ФГВФО зацікавилися вітчизняні та іноземні інвестори, які стали вкладати кошти в придбання активів неплатоспроможних банків. Це допомагало Фонду розраховуватися з вкладниками та клієнтами таких банків та компенсувати витрати на виведення їх з ринку.

Фактори ризику 

Але виникли фактори, які створили ризики для подібних інвестицій. І пов’язані вони з нестабільною та неоднаковою судовою практикою.

Так, в судах змінилася та склалась нова судова практика, яка фактично блокує реалізацію активів неплатоспроможних банків та значним чином ускладнює управління ними. Як результат, це перешкоджає отриманню надходжень від неплатоспроможних банків та поверненню кредиту державі, який вона надала Фонду гарантування для відшкодування коштів вкладникам.

Така практика складається здебільшого у справах за позовами боржників або осіб, пов’язаних з ними, або за позовами ФГВФО або банків до таких осіб. І цікаво, такі особи та/або боржники часто є пов’язаними із колишніми власниками неплатоспроможних банків.

Іншими словами, суди своєю практикою фактично легалізують виведення коштів та/або активів з проблемних банків. А сама судова практика змінюється на користь осіб, які вивели ці активи та/або є їх держателями.

Попередня практика

Раніше недобросовісні боржники/заставодавці/поручителі або особи, пов’язані з ними (власники активів, які в більшості випадків підконтрольні колишнім акціонерам банків, які наразі перебувають у розшуку або щодо яких проводяться слідчі дії), намагалися оскаржувати як договори пов’язаних компаній-позичальників, що укладалися за результатами відкритих електронних торгів, так часто і самі торги. Для прикладу можна згадати власників банку «Фінанси та кредит» Костянтина Жеваго, Українського професійного банку – Анатолія Юркевича, «ВіАйБі Банку» – Олега Бахматюка, Дельта Банку – Миколу Лагуна тощо.

Судова практика в таких чи аналогічних спорах виходила з такого:

1. Сам собою факт укладання договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного зобов’язання погасити борг саме в такому розмірі, який зазначений у договорі, що оспорюється під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора боржник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов’язанням, що виникло на підставі кредитного договору (позиція, у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 16.102018 у справі № 914/2567/17, від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18 та від 28.01.2020 року у справі № 924/1208/1).
2. При розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної людини на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такої суперечки вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не тільки наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, а й визначено, чи було порушено цивільне право особи, для захисту якої позивач звернувся до суду. Яке саме право порушено. У чому полягає його порушення. Оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
3. Обставини, пов’язані з фактичним виконанням або невиконанням, або частковим виконанням зобов’язань за відповідним договором, не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсності правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне або неналежне виконання сторонами зобов’язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню в рамках спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги. Сам собою факт укладання договору відступлення права вимоги не створює для позивача безумовного боргу погасити борг саме в такому розмірі, який зазначений у договорі, що оспорюється під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора позивач не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти неї на підставі наявних у нього доказів за основним зобов’язанням, яке виникло на підставі кредитного договору (правова позиція викладена у постановах ВС від 19.02.2020 у справі N 639/4836/17, 16.10.2018 у справі N 914/2567/17, 19.11.2019 у справі N 924/1014/18 та 28.01.2020 у справі N 924/1208/18).
4. Оскільки зобов’язання переходить до нового кредитора в обсязі та на умовах, які існували до моменту переходу цих прав, необхідно враховувати, що поступка таких прав неможлива лише щодо недійсних вимог (тобто, лише у разі недійсності самої угоди, через яку виникло кредитне зобов’язання; ухвала ВС від 19.02.2020 у справі N 639/4836/17).
5. Відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу. А тому такий правочин може визнаватися недійсним у судовому порядку на підставі недотримання на момент його вчинення вимог, встановлених частинами першою – третьою та шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 ЦК України). Оскільки за змістом частини першої статті 215 ЦК України підставами недійсності укладеної за результатами прилюдних торгів угоди є недотримання вимог закону в момент його укладання, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання таких торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил їх проведення (позиція ВС в ухвалах від 02.05.2018 у справі № 910/10136/17, від 26.08.2014 у справі № 914/2964/13 та від 23.09.2014 у справі № 908/1682/1. 4/178/2011/5003).
6. При вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи було порушення вимог Тимчасового порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів. Чи вплинули ці порушення на результати цих торгів. Чи мало місце порушення прав та законних інтересів позивачів, які оскаржують результати електронних торгів. Тобто, для визнання судом електронних торгів недійсним необхідні: наявність підстав для визнання публічних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів) та встановлення, чим порушується (не визнається або оспорюється) суб’єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду (про це згадували ВС у постановах від 12.05.2021 у справі № 570/5825/19, від 06.04.2016 у справі № 3-242гс16, від 24.10.2012 у справі № 6-116цс12 та Вищий господарський суд – № 910/20881/16 та № 910/16263/16).
7. Відповідно до вимог статей 215 та 216 Цивільного кодексу України, вимога про визнання оспорюваної угоди недійсною може бути пред’явлена однією зі сторін угоди або заінтересованою стороною, права яких було порушено укладанням спірної угоди. Позивач, реалізуючи право на судовий захист, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсного правочину стороною якого не є, зобов’язаний довести в установленому законом порядку, яким чином договір, що ним оспорюється, порушує його права та законні інтереси. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (в постановах ВС від 24.04.2019 у справі № 926/1172/18 та від 28.01 2020 у справі № 924/1208/18).

Що маємо зараз

Але по факту в судах (це переважно стосується господарських судів), не звертаючи уваги на зазначену практику судів, виносяться зовсім протилежні рішення.

Боржники/заставодавці/поручителі або утримувачі активів за результатами кардинальної, нічим необумовленої зміни судової практики отримали права, не будучи сторонами договорів або учасниками торгів, оскаржити торги та договори купівлі-продажу. І цим вони успішно користуються. При цьому, нагадаю, що практично усі такі позивачі так чи інакше пов’язані та/або підконтрольні менеджменту або власникам неплатоспроможних банків.

Такі факти є у наступних справах (зазначаються справи, які вже розглянуті, з остаточним рішенням Верховного Суду):

1. Так, рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 910/8852/20 від 14.12.2020 задоволено позови ТОВ «Фінансова компанія «Централ Капітал» та ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Джірінг» та визнано недійсними відкриті торги (аукціон) з продажу активів ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна» (лот GL18N211894). Результати цих торгів оформлені Протоколом електронного аукціону № UA-EA-2019-10-11-000031-b від 18.10.2019. Це рішення було залишене без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Слід звернути увагу, що головуючий суддя ВС у цій справі зазначила в окремій думці від 2 листопада 2021 року наступне: Не можу погодитися з цим рішенням з наступних міркувань. Банк та Фонд вважали цей правочин нікчемним. Але суди попередніх інстанцій висловилися щодо відсутності підстав нікчемності договору від 28.08.2015 між Банком та ФК «Централ Капітал», але взагалі не надали правової оцінки аргументам відповідачів щодо нікчемності правочинів щодо набуття ТОВ «ДІ ВІ ДІ-МАРКЕТ», а відповідно й ФК «Капітал Джірінг» (як новим кредитором) прав за кредитним договором №011-03-12 від 23.07.2012 та забезпечувальними договорами до нього (договорами застави майнових прав №011-03-12/11, №011-03-12/12, №011-03-12/13 від 11.06.2015).

2. Постановою Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 904/6248/19 залишено без змін рішення судів першої та другої інстанцій, якими задоволено позов ТОВ «Ост-Вест Логістик Україна» (майновий поручитель/заставодавець) та визнано недійсними торги електронного аукціону та договір купівлі-продажу. Підстава рішень судів – припинення зобов’язань на день торгів. При цьому припинення визнано ліквідатором нікчемним.
3. Постановою Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 904/5976/19 залишено без змін рішення судів першої та другої інстанцій, якими задоволено позов ТОВ «Металургтранс» (боржник) та визнано недійсними торги, протокол електронного аукціону та договір купівлі-продажу. Підстава рішень судів – як і в попередньому прикладі.
4. Постановою Верховного Суду від 26.07.2021 у справі № 904/43/20 залишено без змін рішення судів першої та другої інстанцій, якими задоволено позов компанії Funama Holdings Limited (заставодавець/майновий поручитель) та визнано недійсними торги, протокол та договір купівлі-продажу. Підстава рішень судів – як і в попередньому прикладі.
5. Постановою Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20 залишено без змін рішення суду апеляційної інстанції, якою скасовано рішення суду першої інстанції та задоволено позов ТОВ «Харківський молочний завод №1» (заставодавець/А. Юркевича, акціонера банку УПБ) та визнано недійсним договір купівлі-продажу. Підстава рішень судів – як і в попередньому прикладі.
6. Постановою Верховного Суду від 17.06.2021 у справі № 910/8644/20 залишено без змін рішення судів першої та другої інстанцій, якими задоволено позов ТОВ «Вестер Плюс» (утримувач активів та, фактично, заставодавець) та визнано недійсними торги, протокол електронної пошти та договір купівлі-продажу. Підстава рішень судів – відступлення прав вимоги до введення тимчасової адміністрації до банку. При цьому відступлення прав вимоги визнано ліквідатором нікчемним.
7. Постановою Верховного Суду від 13.10.2021 у справі № 910/11177/20 залишено без змін рішення суду апеляційної інстанції, яким задоволено позов ТОВ «Фармхім» (боржник банку УПБ та пов’язаний з А. Юркевичем акціонер банку) відступлення права вимоги недійсними. Підстава рішень судів – як і в попередньому прикладі.
8. Цього ж дня, 13.10.2021, Верховний Суд у складі тієї ж колегії у справі № 910/8680/20 задовольнив касаційну скаргу боржників та пов’язаних з ними осіб, скасував рішення суду апеляційної інстанції та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким задовільнив позов низки боржників та пов’язаних з ними осіб/власників активів (усі – пов’язані з акціонером банку УПБ А. Юркевичем) про визнання недійсними торгів та договору відступлення права вимоги. Підстава припинення зобов’язань – ті відступлення прав, які ліквідатором банку визнанні нікчемними.

За касаційною скаргою інвестора в проблемні активи неплатоспроможних банків у справі № 910/12525/20 (постанова від 15.09.2022) Велика Палата Верховного Суду підтримала висновок, викладений у постановах ВС у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 19.02.2020 у справі № 639/4836/17 та від 28.07.2021 у справі № 761/33403/17. Зокрема щодо того, що законодавство не встановлює підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням із розміром якого сторона не погоджується або, якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора боржник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору (пункти 152, 153 цієї постанови).

Натомість Велика Палата ВС відступила від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеного у постановах від 02.02.2021 у справах № 904/5976/19 та № 904/6248/19, від 26.07.2021 у справі № 904/43/20 про обґрунтованість та доведеність позивачем наявності в нього як заінтересованої особи правових підстав щодо оспорювання правочинів з реалізації майна в контексті захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів. Оскільки укладення договору, зміст якого ставить під сумнів припинення забезпечення виконання кредитного договору, ставить його у положення правової невизначеності. При цьому в зазначених постановах Верховний Суд вважав належними та ефективними способи захисту інтересу у правовій визначеності, які опосередковуються позовними вимогами про визнання недійсними електронних торгів (аукціону), протоколу електронного аукціону та договору, спрямованого на передання майнових прав (прав вимоги). Оскільки ці висновки не відповідають висновкам, зробленим Великою Палатою Верховного Суду в цій постанові (пункти 154, 155 цієї постанови).

Суд касаційної інстанції почав повертатися до практики про неможливість оскарження боржниками договорів відступлення прав вимоги. Але є і винятки. Коли судді з незрозумілих підстав відступають і від цього висновку Великої Палати Верховного суду.

Так, у справі № 910/3031/20, провадження за якою в суді касаційної інстанції зупинялося до завершення розгляду Великою Палатою Верховного суду справи № 910/12525/20, були залишені  в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій. Згідно них, був задоволений позов боржника/позичальника ТОВ «НВП «Білоцерківмаз» та визнаний недійсним договір відступлення прав вимоги, який був укладений за результатами торгів активів неплатоспроможного банку. Судді касаційної інстанції з незрозумілих підстав та не звертаючи уваги на позицію Великої Палати і практику суддів (зазначена вище) про неможливість оскарження боржниками договорів відступлення, вирішили, що в цій справі боржник – ТОВ «НВП «Білоцерківмаз» – має право оскаржити договір відступлення прав вимоги, який укладений за результатами торгів та створив правову невизначеність у судовій практиці.

Слід заначити, що суди перших та других інстанцій після рішення Великої Палати Верховного Суду в аналогічних справах за позовами боржників також визнавали договори відступлення недійсними. Але суд касаційної інстанції в усіх таких випадках скасовував такі рішення (справи № 910/16249/19 (№ 910/8818/21), № 911/3053/21; № 910/3014/22).

Таким чином, можна стверджувати, що правова невизначеність судової практики в нашій державі впливає на рішення інвесторів щодо інвестування в українські активи. Не дивлячись на те, що такі інвестиції є вкрай необхідними в умовах війни та період післявоєнної відбудови України, вищезгадані рішення суддів можуть стати їм на заваді. Натомість усталена практика судів, яка буде захищати бажаючих вкласти кошти в проблемні активи, сприятимете залученню в українську економіку нових інвестицій та створить гарантії їх збереження.