Велика Палата Верховного Суду посилила «проарбітражний» підхід у практиці українських судів
1 листопада 2023 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 910/3208/22, яка має важливе значення як для подальшої практики українських судів, які розглядають питання дійсності, чинності та виконуваності арбітражних угод, так і для сторін міжнародних договорів.
Як свідчить судова практика, наявність арбітражної угоди в зовнішньоекономічному (міжнародному) договорі не є гарантією того, що одна зі сторін після виникнення спору не буде намагатися уникнути швидкого, професійного та остаточного вирішення спору в арбітражі. Для цього українські позивачі часто намагаються оскаржити дійсність, чинність та виконуваність такої арбітражної угоди шляхом звернення до українського суду.
Подібна ситуація виникла між сторонами спору у справі № 910/3208/22. Між українським господарським товариством (Продавець) та іноземним господарським товариством (Покупець) був укладений договір поставки зерна (Контракт), який з огляду на положення законодавства України є зовнішньоекономічним (міжнародним). Контракт передбачав застосування до нього англійського права та вирішення усіх пов’язаних з ним спорів в арбітражі відповідно до Арбітражних правил № 125 Міжнародної асоціації торгівлі зерном і кормами (GAFTA Arbitration Rules Nо. 125).
На підставі Додаткової угоди до Контракту приєдналася третя сторона – українське господарське товариство (Гарант), яке взяло на себе зобов’язання оплатити товар за Контрактом, якщо Покупець не виконає свої обов’язки. Хоча Додаткова угода була визначена сторонами як невід’ємна частина Контракту, вона не містила окремого арбітражного застереження.
У висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 18 жовтня 2017 року у справі № 910/8318/16, ВСУ визначив, що дія арбітражного застереження не поширюється на сторону спору, яка не є підписантом арбітражної угоди, а є правонаступником або учасником забезпечувального зобов`язання. Враховуючи безапеляційність такого висновку та фактичні обставини спору, останній мав усі шанси розглядатися в українському господарському суді.
Хоча ВП ВС у своєму рішенні не робила відступу від вказаної позиції ВСУ, своїм рішенням вона підтвердила наявність арбітражної угоди між українськими сторонами спору (хоча одна з цих сторін безпосередньо не підписувала таку угоду).
При цьому, ВП ВС виходила з суті відносин між сторонами спору, змісту укладених договорів і у своєму рішенні від 1 листопада 2023 року у справі № 910/3208/22 продемонструвала практичне втілення «проарбітражного» способу тлумачення Конвенції ООН про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року: за наявності сумніву суди мають робити вибір на користь визнання арбітражної угоди, визнання і виконання арбітражного рішення («pro-enforcement bias»).
Проаналізувавши постанову Великої Палати, а також висновок МКАС при ТПП України (amici curiae brief), який було взято до уваги судом при розгляді справи, можна зробити наступні практичні висновки:
- При однаковій національності сторін спору українські юридичні особи можуть передавати спір на вирішення міжнародного комерційного арбітражу за двох умов:
1) у їх відносинах присутній інший іноземний елемент (ще один іноземний учасник договору, виконання договору або знаходження предмету договору на території іноземної держави),
2) міжнародний арбітраж знаходиться за межами України.
- Для передачі спору на розгляд МКАС при ТПП України українські юридичні особи повинні керуватися положеннями ч.2 ст.1 ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж» (хоча б одна зі сторін повинна бути підприємством з іноземними інвестиціями).
- Поширення арбітражного застереження (угоди) на третю сторону, яка вступила у відносини за міжнародним договором буде залежати від наступних факторів:
- Змісту відповідного договору та відповідних угод до нього, зокрема, підтвердження та визнання всіх чинних та майбутніх умов договору, до якого третя сторона приєднується як правонаступник чи особа, що надає відповідне забезпечення;
- Позиції такої третьої сторони, яка своїми діями підтверджує згоду на вирішення спору в міжнародному арбітражі.
В свою чергу, для уникнення майбутніх сумнівів та спорів, ми рекомендуємо при вступі у відносини за міжнародними договорами третіх сторін і підписанні додаткових угод обов’язково включати до їх тексту ідентичні арбітражні застереження, що і в основному договорі.
Якщо у Вас виникають додаткові питання щодо підстав для передачі спору на вирішення міжнародного арбітражу, порядку укладення та змісту арбітражної угоди, звертайтесь, будь ласка, до партнера ILG Ігоря Мулярчука або радниці ILG Наталії Тараби.