Важливі аспекти під час підготовки позовної заяви та наслідки їх порушення

Стаття Яни Корнійчук, адвоката відділу правового супроводження об’єктів інвестування АО Investment Lawyer Group для видання Юрист&Закон.

Будь який спір (за виключенням окремої категорії справ) розпочинається з підготовки та подання позовної заяви. Її зміст і форма повинні відповідати вимогам процесуального закону. В даному випадку за основу візьмемо господарське судочинство. Основні вимоги до позову та доданих документів наведені в статтях 162 та 164 Господарського процесуального кодексу (ГПК України). Невідповідність позовної заяви будь-яким із наведених в цих статтях вимогам є підставою для залишення її без руху.

Але ж звернемо увагу на помилки, які є підставою для повернення позовної заяви без надання позивачу можливості та часу на їх виправлення, що повертає останнього в першочергове положення. Тобто йому доводиться розпочинати процес підготовки та подачі позовної заяви з самого початку.

Питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею, який має право повернути її у разі недотримання позивачем вимог ч.5 ст.174 ГПК України щодо форми, змісту і додатків до позовної заяви.

Так, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо:

1) заява подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;

2) порушені правила об’єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень ст. 173 цього Кодексу);

3) до постановлення ухвали про відкриття провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору або заява про відкликання позовної заяви;

4) відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи;

5) позивач подав до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів), з тим самим предметом та з однакових підстав. І щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду;

6) до заяви не додані докази вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадку, коли такі заходи є обов’язковими згідно із законом.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету позову (певною матеріально-правовою вимогою позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права) і підстави позову (факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу).

Тож вкрай важливими аспектами при підготовці позовної заяви є підтвердження порушеного права (ст.4 ГПК України) та обрання належного способу захисту (ст.5 ГПК України).

З огляду на положення ст. 4 ГПК України і ст. 15, 16 ЦК України, підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Верховний Суд неодноразово зазначав, зокрема у постановах від 04.08.2021 у справі №  910/3372/19, від 22.01.2019 у справі №  912/1856/16 та від 24.12.2019 у справі №  902/377/19, що предмет і підстави позову визначаються самостійно позивачем. І суд не може виходити за межі позовних вимог.

Обов`язком суду, незалежно від доводів позивача, є встановлення за захистом чого звертається особа до суду.

Водночас, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

При ухвалені рішення суд, зокрема, вирішує питання чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п. 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Під способами захисту суб’єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на порушника.

Цивільні права або інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту суд, відповідно до викладеної в позові вимоги позивача, може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Велика Палата неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, та характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним. Тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. напр. постанови ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц та від 06.04.2021 у справі № 925/642/19).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача. Тож під час розгляду справи суд має з’ясувати:

• чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором;
• чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача;
• чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права / інтересу у спірних правовідносинах.

Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону (а закон або договір, зі свого боку, не визначають іншого ефективного способу захисту), то порушені право чи інтерес позивача підлягають захисту обраним ним способом.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови ВП ВС від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).

Відповідно, при підготовці позовної заяви треба враховувати вимоги процесуального законодавства не тільки щодо форми позовної заяви, але й вірно обирати спосіб захисту порушеного права.