Стягнення заборгованості з позичальника та поручителя в суді: як не припуститися помилок
Стаття Євгена Макєєва, зовнішнього радника з питань NPL АО Investment Lawyer Group для видання “Юридична практика”.
Стягнення заборгованості є важливим аспектом фінансових відносин між кредиторами та позичальниками. У разі невиконання зобов’язань позичальником кредитор має право звернутися до суду про стягнення боргу як з позичальника, так і з поручителя. Але помилка на будь-якому етапі процесу стягнення заборгованості – від підготовки позовної заяви до представництва в суді – може призвести до втрати як часу та ресурсів позивача, так і можливості захисту його порушених прав у подальшому. Як не припуститися помилок та, зрештою, стягнути борг з позичальника, розповів Євген Макєєв, зовнішній радник з питань NPL адвокатського об’єднання Investment Lawyer Group.
Критерії визначення понять позичальника та поручителя прописані у статтях 553 та 1024 Цивільного кодексу України, а також в інших нормативно-правових актах: законах України, постановах Кабінету Міністрів, розпорядженнях Національного банку України, тощо.
Визначення поняття позичальника зводиться до того, що це особа (фізична або юридична), яка отримала у тимчасове користування кошти від кредитора на умовах обов’язкового повернення, сплати відсотків, із дотриманням встановленого строку повернення цих коштів за договором.
Зі свого боку поручитель – це особа (фізична або юридична), яка поручається перед кредитором позичальника за виконання ним обов’язку повернути кошти. Такі поручителі іменуються «фінансовими».
Також законодавство України виокремлює ще одну категорію поручителів – «майновий поручитель» (ст. 583 ЦК та ст. 11 ЗУ «Про іпотеку»).
Різниця цих типів поручителів полягає в тому, що фінансовий поручитель поручається фактично усім своїм майном, а майновий поручитель – тільки тим майном, яке він передав в забезпечення (заставу чи іпотеку).
До якого суду звертатися
У разі настання порушення строків повернення коштів у кредитора виникає право на стягнення заборгованості з поручителя та позичальника. І йому необхідно чітко визначити, до якого суду звертатися з позовом про стягнення цієї заборгованості, оскільки правильний вибір юрисдикції суду є першим кроком до ефективного захисту його прав та інтересів.
Зокрема, слід встановити, чи підлягає спір розгляду в порядку господарського судочинства (якщо спір виник між юридичними особами або фізичними особами-підприємцями у зв’язку зі здійсненням господарської діяльності), чи має розглядатися у цивільному суді (якщо сторонами є фізичні особи або якщо спір не пов’язаний із господарською діяльністю). Неправильне визначення підсудності спричинить втрату часу та додаткові витрати позивача.
Звернення до суду господарської юрисдикції зумовлена суб’єктним складом сторін договору, де кредитором та позичальником виступають тільки юридичні особи. В цьому випадку суб’єктний склад поручителя не має значення – чи то фізична, чи юридична особа.
Подання позову до суду цивільної юрисдикції можливе, коли кредитором виступає фізична особа, а позичальником – як юридична, так і фізична особи. Суб’єктний склад поручителя у цьому випадку також не має значення.
Така градація підсудності розгляду справ зумовлена прийняттям Верховною Радою України Закону від 3 жовтня 2017 року за №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким внесено зміни до процесуальних кодексів щодо предметної та суб’єктної юрисдикції розгляду спорів. Після чого Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 13 березня 2018 року по справі №415/2542/15-ц поставила остаточну крапку в питаннях підсудності справ. Зокрема, вона зазначила, що з 15 грудня 2017 року спір за позовом кредитора- юридичної особи до боржника-юридичної особи та поручителів-фізичних/юридичних осіб про стягнення заборгованості підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Градація судового збору
Також кредитору слід звернути увагу, що існує градація сплати розміру судового збору, який регулюється статтею 7 Закону «Про судовий збір».
За подання юридичною особою до суду позовної заяви про стягнення заборгованості судовий збір буде становити 1,5% ціни позову, але не менше одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тобто, за подання до господарського суду позову про стягнення заборгованості з поручителя та позичальника необхідно буде спалити судовий збір у розмірі від 3028 до 1 059 800 грн.
Однак, при зверненні фізичної особи до суду цивільної юрисдикції з позовом про стягнення заборгованості судовий збір складатиме 1% ціни позову. Але не менше 0,4 та не більше п’яти розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу, що в грошовому виразі може скласти від 1211,2 до 15 140 грн.
Водночас для юридичних осіб ставка судового збору при зверненні до суду цивільної юрисдикції буде аналогічною ставці як при зверненні до суду господарської юрисдикції.
Перед поданням позову про стягнення заборгованості з фінансового поручителя та позичальника кредитору необхідно проаналізувати договір на суб’єктний склад сторін для вірної визначеності судової юрисдикції – господарська чи цивільна. Однак, якщо кредитор вирішив звернутися з позовом до майнового поручителя, то тут законодавство вводить ще один критерій – територіальність. Він закріплений у статтях ЦПК та ГПК України за номером 30 та має назву «Виключна підсудність справ», оскільки нерухоме майно, яке забезпечує виконання зобов’язань, може знаходиться територіально в іншому місці, ніж реєстрація самого поручителя чи позичальника.
Особливості судового розгляду
Судовий розгляд стягнення заборгованості з поручителя та позичальника у суді можна розділити на три основні стадії:
- Подання позовної заяви.
Кредитор подає до суду позовну заяву, в якій зазначає розмір заборгованості, обґрунтування вимог та додає докази.
- Розгляд справи у суді.
Суд заслуховує учасників справи, досліджує докази та приймає рішення.
- Прийняття судового рішення.
Суд приймає рішення про повне чи часткове задоволення, або відмову у задоволенні позовних вимог.
Отже, стягнення заборгованості з поручителя та позичальника є складним процесом, що потребує глибинних знань цивільного та господарського законодавства, а також обізнаності в актуальній судовій практиці. Саме тому кредиторам варто звертатися до кваліфікованих фахівців – практикуючих адвокатів, які мають досвід у сфері стягнення заборгованості, знають, як ефективно вибудовувати правові позиції і володіють інструментами для швидкого досягнення результату. Залучення адвоката не лише підвищує шанси на успішне вирішення справи, але й гарантує дотримання всіх процесуальних вимог, що є запорукою законного і справедливого вирішення спору.