Коментар до висновку ВС про можливість визнання недійсним шлюбного договору, коли він укладений на шкоду кредитору
У світі досить частою є ситуація, коли недобросовісний боржник, розуміючи що у нього наявні боргові зобов’язання перед кредитором, намагається відчужити наявне у нього майно, на яке у майбутньому може бути звернуто стягнення в примусовому порядку для задоволення кредиторських вимог.
У Цивільному кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів. Їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав.
Тобто, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.
Доволі цікавими у цьому ракурсі є висновок Верховного Суду у судовій справі № 755/3563/21, де касаційний суд визнав, що фраудаторним правочином може бути і шлюбний договір.
Так, у вказаній справі чоловік, перебуваючи у шлюбі, отримав від позичальника дві позики на загальну суму понад 10 млн грн. Однак, коли наближався строк виконання його зобов’язань, подружжя уклали шлюбний договір, а потім розлучилися. Відповідно до умов цього договору, фактично все майно, набуте подружжям у шлюбі, було визнано власністю дружини боржника.
В цьому випадку подружжя намагалось скористатись положенням Сімейного кодексу України, відповідно до умов якого сторони шлюбного договору мають можливість домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 СК (принцип спільності майна подружжя).
Однак, Верховний Суд у вказаній справі скасував рішення першої та апеляційної інстанції, якими було відмовлено у задоволені позову, та вказав, що шлюбний договір, як приватно-правова категорія, є універсальним регулятором між учасниками приватних відносин та покликаний забезпечити їх регулювання. Також він має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.
Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення шлюбного договору не для регулювання цивільних відносин та не для встановлення, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про його стягнення, що набрало законної сили.
Отже, Верховним Судом була сформована правозастосовна практика, якою визначено, що договором, який вчиняється на шкоду кредитору (фраудаторним договором), може бути і шлюбний договір.
Наслідком такого висновку буде те, що подружжя, яке домовляється у шлюбному договорі про непоширення на набуте ними за час шлюбу майно положень статті 60 СК, після настання строку повернення позики чи пред`явлення позову про стягнення боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки оспорюваний договір направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника чи зменшення обсягу майна боржника.
Зазначеним рішенням касаційний суд визнав недобросовісною поведінку подружжя та зловживанням їх правом на укладення шлюбного договору, коли такий правочин укладається на шкоду кредитору одного з подружжя.
Для отримання додаткової інформації можна звертатися до Владислава Бовкуна, адвоката, радника Investment Lawyer Group.