Коментар до висновку ВC щодо інституту притягнення до субсидіарної відповідальності осіб, винних у доведенні боржника до банкрутства
Зазвичай, коли порушується справа про банкрутство юридичної особи перед арбітражним керуючим та кредиторами постає основна задача – якомога швидше та ефективніше реалізувати наявні активи боржника з метою погашення кредиторських вимог. При цьому, засновники юридичної особи – банкрутство якої порушено, не задаються ціллю у сприянні арбітражному керуючому здійснювати погашення кредиторської заборгованості. Як правило, все абсолютно навпаки: саме акціонери боржника і винні в тому, що юридична особа стала неплатоспроможною. Причини цього різні, але, в першу чергу, це отримання кредитів «не для того, щоб потім повертати».
Спочатку засновники чи то керівники підприємств звертаються до банків чи інших товариств за кредитом «ніби то на розвиток бізнесу». При цьому вони не прораховують умови, за яких господарська діяльність підприємства в змозі працювати повноцінно, приносити прибуток і здійснювати погашення кредитів. Коли ж боргове навантаження на юридичну особу досягає критичного рівня та коли її дохід стає значно нижчим, ніж кредитні зобов’язання, тоді акціонери вдаються до різних способів виведення активів. За таких умов юридична особа й опиняється на порозі неплатоспроможності.
Уже в процедурі банкрутства боржника перед арбітражним керуючим постає непросте завдання – наповнити ліквідаційну масу боржника. Це відбувається різними шляхами. Це, і пошук втрачених (чи навмисно відчужених) активів боржника, так і притягнення до субсидіарної відповідальності засновників (учасників) товариства, його керівників чи третіх осіб, які своїми діями чи бездіяльністю сприяли доведенню до банкрутства боржника.
За останні два роки судова практика активно змінювалася в питаннях притягнення до субсидіарної відповідальності учасників боржника. Наразі суди все частіше приходять до висновків про задоволення заяви ліквідатора про притягнення до субсидіарної відповідальності учасників (засновників) банкрута.
Цікавою у цьому контексті є постанова Верховного Суду у справі №915/1624/16, де колегія суддів Касаційного господарського суду підтримала висновки апеляційного суду у задоволенні заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на засновників боржника у зв’язку з доведенням до банкрутства останнього, оскільки дії засновників були направлені на виведення єдиного майнового активу боржника з його власності, що призвело до об’єктивного зменшення його платоспроможності та неможливості сформувати ліквідаційну масу банкрута.
У даній справі засновники юридичної особи-боржника прийняли рішення про створення боржником іншої юрособи та відчужили шляхом внесення до статутного капіталу у власність новоствореного товариства єдине нежитлове приміщення боржника. А потім, менше ніж через рік, боржник вийшов зі складу учасників новоствореного товариства, а свою частку статутного капіталу мав отримати в грошовій формі. Звісно, грошові кошти не були виплачені боржнику як учаснику товариства. Таким чином, боржник був позбавлений права власності на свою нерухомість, а грошові кошти так і не отримав.
В результаті дослідження документів та інформації, що відображають фінансово-господарську діяльність боржника, було виявлено економічні показники, які свідчать про погіршення фінансового стану боржника ще за три роки до передачі нерухомого майна до статутного капіталу іншої юридичної особи. А за два роки до порушення банкрутства з обороту були виведені всі необоротні активи.
Розглядаючи заяву ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на засновників боржника, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ліквідатор не надав достатніх доказів, які підтверджували б про доведення до банкрутства боржника. Проте вже суд апеляційної інстанції встановив, що дії засновників боржника в дійсності були направлені на виведення майнового активу боржника у вигляді об`єкту нерухомого майна, що об`єктивно зменшило платоспроможність та стало причиною неплатоспроможності боржника. А згодом, після визнання боржника банкрутом, унеможливило формування ліквідаційної маси банкрута і, відповідно, задоволення вимог кредиторів.
Важливо, що суди встановили причинно-наслідковий зв`язок між діями вищевказаних осіб, допущеними ними порушеннями діючого законодавства та негативними наслідками як для боржника у вигляді втрати платоспроможності, так і для його кредиторів у вигляді неотримання погашення грошових вимог заявлених до боржника.
Верховний Суд підтримав висновки апеляції та звернув увагу, що притягнення винних у доведені до банкрутства осіб до субсидіарної відповідальності є механізмом відновлення порушених прав кредиторів, а також стимулюванням добросовісної поведінки засновників, керівників та інших осіб пов`язаних з боржником, і, як наслідок, недопущення здійснення права власності на шкоду інших осіб.
Також Верховний Суд акцентував увагу, що притягнути до субсидіарної відповідальності можна не лише засновників боржника, а й третіх осіб, які є винними у доведенні до банкрутства боржника. До таких осіб відносяться будь-які особи, наслідком дій або бездіяльності яких стало банкрутство юридичної особи.
Метою інституту субсидіарної відповідальності осіб, винних у доведенні до банкрутства боржника, є створення для кредиторів в межах справи про банкрутство додаткових гарантій захисту їх прав та законних інтересів та недопущення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок, відтак забезпечення стабільності функціонування ринку та фінансової дисципліни.
Юридичним механізмом досягнення наведеної мети є притягнення винних осіб у доведенні боржника до банкрутства, які використовували його як прикриття (“вуаль”) для досягнення своїх цілей (отримання доходів, матеріальної вигоди, зокрема через зловживання правом тощо), до додаткової (субсидіарної) відповідальності і стягнення на користь кредиторів непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог.
Дискусійним є питання, що законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність складають об`єктивну сторону такого правопорушення. Тому при вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб`єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності мають прийматися до уваги також положення частини першої статті 215 ГК України та підстави для порушення справи про банкрутство. У своїй постанові Верховний Суд наводить приклади дій, які можуть бути трактовані, як такі, що мали вплив на економічну (юридичну) долю боржника.
Тож, Верховним Судом сформована практика, якою визначено, що особи, які вплинули на зміну платоспроможності боржника та винні у доведенні його до банкрутства, мають нести відповідальність шляхом покладення на них субсидіарної відповідальності. Саме притягнення винних у доведенні до банкрутства є механізмом відновлення порушених прав кредиторів.
До березня 2023 правом на звернення із заявою про покладення субсидіарної відповідальності був наділений лише ліквідатор боржника. А тепер таке право є і у кредиторів, що в рази збільшує шанси реалізації інституту субсидіарної відповідальності.
Для отримання додаткової інформації можна звертатися до Олени Калітіної, адвоката, радника Investment Lawyer Group.