Легалізація майна без вироку за предикат: практика Верховного Суду та ВАКС
Аліна Олексюк, адвокат практики кримінального права Investment Lawyer Group (ILG)
Купівля землі, бізнесу чи іншого активу може обернутися кримінальним провадженням про легалізацію, навіть якщо ви не знали про злочинне походження майна.
Уявімо: ви придбали земельну ділянку, автомобіль чи частку в бізнесі. Усе законно, договір зареєстровано, кошти перераховано. Минає час — і ви отримуєте повістку на допит, згодом — обшук, а далі — підозру у легалізації майна, одержаного злочинним шляхом (ст. 209 КК України). Як таке можливо? І чи достатньо для обвинувачення лише припущення про те, що майно мало «кримінальний слід»? Відповіді на ці запитання надає адвокат практики кримінального права ILG Аліна Олексюк у статті для видання «Юридична газета».
Що таке предикатне правопорушення
Стаття 209 КК України передбачає відповідальність за вчинення визначених законом дій щодо майна, одержаного злочинним шляхом. Тому одним із ключових питань у таких справах є встановлення походження майна та обставин, які свідчать про його одержання внаслідок кримінального правопорушення. Тут на перший план виходить поняття предикатного кримінального правопорушення — діяння, внаслідок якого майно було одержано та яке передує його подальшій легалізації.
На практиці ця конструкція породжує низку принципових питань:
- Чи може відповідати за легалізацію особа, яка сама не вчиняла предикатного кримінального правопорушення?
- Чи обов’язково має існувати обвинувальний вирок щодо предикату?
- Чи виключає відповідальність за ст. 209 КК України звільнення особи від кримінальної відповідальності за предикатне діяння?
Судова практика Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду та Вищого антикорупційного суду свідчить: сама по собі відсутність обвинувального вироку за предикат не дає однозначної відповіді на ці питання. Як наголошує автор, значення мають редакція ст. 209 КК України, чинна на момент вчинення діяння, спосіб встановлення злочинного походження майна та докази обізнаності особи щодо такого походження.
На прикладі показових рішень ККС ВС та ВАКС розглянемо три ситуації:
- коли легалізатор не вчиняв предикатного кримінального правопорушення;
- коли обвинувального вироку за предикат немає;
- коли особу за предикатне діяння звільнено від кримінальної відповідальності.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Обґрунтована підозра: коли припущення стає доказом?
Відповідальність за ст. 209 КК без вчинення предикатного злочину
Доволі показовими у цьому контексті є висновки, викладені у постанові ККС ВС від 22.05.2025 року у справі № 991/493/22.
Фабула справи демонструє ситуацію, коли предикатний злочин та легалізація вчиняються різними особами. Одна особа, використовуючи службове становище, заволоділа державним зерном. Інша, не бувши учасником цього заволодіння, надалі здійснила операції з незаконно набутим майном через фактично неробоче підприємство, після чого зерно було реалізовано третій особі. Саме друга особа була притягнута до відповідальності за ст. 209 КК України.
У цій справі ключовим стало питання не стільки самого походження майна, скільки обізнаності особи, яка здійснювала його подальший рух. Як пояснює Аліна Олексюк, ККС ВС погодився з тим, що особа, яка не вчиняла предикатного кримінального правопорушення, може відповідати за легалізацію, якщо доведено, що вона усвідомлювала злочинне походження майна. При цьому така обізнаність не обов’язково має підтверджуватися прямим доказом. Суд може встановити її через сукупність непрямих доказів, оцінюючи поведінку особи в цілому.
У цій справі значення мали, зокрема, придбання фактично непрацюючого підприємства саме для проведення операції із зерном, відсутність реальної господарської діяльності, незвичайний механізм переміщення майна та подальший його продаж. Важливо, що жодна з цих обставин сама по собі не свідчила однозначно про злочинний умисел. Висновок суду ґрунтувався саме на їх сукупності та взаємозв’язку.
Отже, ця справа демонструє важливий для практики підхід: сам факт того, що особа не вчиняла предикатного кримінального правопорушення, не виключає її відповідальності за ст. 209 КК України. Водночас сторона обвинувачення має довести її обізнаність про злочинне походження майна. Але якщо для відповідальності за легалізацію не обов’язково самому вчиняти предикатне кримінальне правопорушення, постає наступне питання: чи обов’язково має існувати обвинувальний вирок щодо предикатного правопорушення?
Обвинувальний вирок за предикат: чи є він обов’язковим для засудження за легалізацію?
Це питання постало перед судом під час ухвалення вироку ВАКС від 09.05.2025 року у справі № 991/3610/25.
У цій справі обвинувачений двічі отримував по 100 000 доларів США для подальшої передачі посадовій особі як неправомірної вигоди. При цьому його дії не обмежувалися переміщенням коштів: намагаючись створити видимість їх законного походження, він, зокрема, склав розписку про нібито отримання одного з траншів у борг.
Особливість справи полягала в тому, що на момент її розгляду обвинувального вироку щодо осіб, які, за версією сторони обвинувачення, одержали неправомірну вигоду, не існувало. Відповідне кримінальне провадження перебувало на стадії досудового розслідування. Попри це, ВАКС визнав дії обвинуваченого легалізацією за ч. 1 ст. 209 КК України та затвердив угоду про визнання винуватості.
Як зауважує Аліна Олексюк, показово, що однією з умов угоди було надання обвинуваченим правдивих викривальних показань щодо інших осіб, підозрюваних у вчиненні предикатного злочину. Суд зазначив, що такі показання можуть сприяти посиленню доказової бази у провадженні щодо більш тяжкого корупційного кримінального правопорушення та його подальшому розслідуванні.
На перший погляд, тут виникає певна суперечність: суд посилається на обставини, пов’язані з предикатним злочином, але водночас не встановлює вини осіб, яким цей злочин інкримінується. Однак саме в цьому і полягає важливе розмежування, проведене ВАКС. Суд наголосив, що вирок у справі щодо легалізатора не встановлює винуватості інших осіб і не може використовуватися як доказ їх причетності до предикатного кримінального правопорушення. Формулюючи свої висновки, суд виходив виключно з обставин, необхідних для розв’язання питання про відповідальність самого обвинуваченого.
Тобто ВАКС фактично розмежував встановлення злочинного походження майна та встановлення вини конкретної особи у вчиненні предикатного злочину. Перше може бути необхідним для врегулювання питання про відповідальність за ст. 209 КК України, тоді як друге є предметом доказування у відповідному провадженні щодо предикатного правопорушення. Інакше кажучи, у межах провадження за ст. 209 КК України суд може самостійно встановити фактичні обставини, які свідчать про злочинне походження майна, якщо вони необхідні для вирішення питання про винуватість легалізатора.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пошук та стягнення активів: як кредиторам перемогти “дружні” борги
Обізнаність про злочинне походження майна: що має довести сторона обвинувачення
Не менш показовим є підхід суду до обізнаності особи про походження коштів. Обвинувачений не знав усіх деталей механізму одержання неправомірної вигоди та не був обізнаний про всі обставини предикатного правопорушення. Водночас суд встановив, що він повинен був знати про злочинне походження коштів. Отже, для відповідальності за ст. 209 КК України не обов’язково доводити, що особа знала, хто саме, коли та яким способом вчинив предикатне правопорушення.
Як наголошує Аліна Олексюк, важливим є встановлення передбаченої законом форми обізнаності саме щодо злочинного походження майна. Ця справа одночасно демонструє і межі такого підходу. З одного боку, обставини предикатного правопорушення можуть бути покладені в основу висновку про злочинне походження майна та відповідальність за його легалізацію. З іншого — такий висновок не перетворюється на вирок щодо осіб, які нібито вчинили предикатний злочин.
Тому цю позицію можна звести до простої, але принципової формули: Суд може встановити злочинне походження майна, не встановлюючи винного у предикатному злочині. Саме ця процесуальна автономність пояснює можливість встановлення злочинного походження майна без попереднього вирішення питання про винуватість конкретної особи у предикатному правопорушенні.
Водночас цей висновок слід застосовувати з урахуванням редакції ст. 209 КК України, чинної на момент вчинення відповідного діяння, оскільки підхід до встановлення злочинного походження майна істотно змінився після набрання чинності новою редакцією цієї норми 28.04.2020 року.
Так, в ухвалі від 03.06.2024 року у справі № 592/8124/21 ККС ВС звернув увагу на принципову різницю між редакціями ст. 209 КК України, що діяли до та після 28.04.2020 року.
У справі йшлося про діяння, яке відповідно до пред’явленого обвинувачення було вчинено 27.04.2020 року. За попередньою редакцією ст. 209 КК України підхід до підтвердження злочинного походження майна був іншим, а відсутність відповідного вироку за предикатне кримінальне правопорушення призвела до висновку про недоведеність складу легалізації.
Отже, висновок про можливість відповідальності за ст. 209 КК України без обвинувального вироку за предикат не можна застосовувати без урахування редакції норми, чинної на момент вчинення діяння.
Звільнення від відповідальності за предикат: чи змінює це правовий статус майна?
Ще одну грань цієї проблеми розкрила колегія суддів у постанові Верховного Суду від 20.03.2025 року у справі № 592/18006/18.
У цій справі особу обвинувачували у легалізації коштів, які, за версією обвинувачення, були одержані внаслідок розтрати. При цьому за предикатне кримінальне правопорушення цю ж особу раніше було звільнено від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.
На перший погляд, така ситуація могла б поставити під сумнів саму можливість подальшої відповідальності за ст. 209 КК України: якщо особу за предикат звільнено від кримінальної відповідальності, а обвинувального вироку немає, то чи можна надалі вважати одержані нею кошти майном злочинного походження?
Як пояснює Аліна Олексюк, Верховний Суд виходив із того, що звільнення від кримінальної відповідальності на нереабілітуючій підставі саме по собі не змінює походження майна. Інакше кажучи, звільнення особи від відповідальності за предикат не «очищує» майно від його злочинного походження.
Але такий висновок не означає автоматичної наявності складу ст. 209 КК України. Сам факт закриття провадження за предикатним злочином не замінює доказування злочинного походження майна. У кожному конкретному провадженні сторона обвинувачення має довести відповідні обставини, а суд — належно їх встановити.
У розглядуваній справі саме з доказуванням цих обставин виникли проблеми, у зв’язку з чим суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про недоведеність обвинувачення.
Висновки для добросовісних набувачів та власників майна
Аналіз наведених судових рішень, як зазначає автор, дозволяє сформулювати кілька практичних висновків для добросовісних набувачів та власників майна.
- Для відповідальності за ст. 209 КК України особа не обов’язково має бути учасником предикатного кримінального правопорушення. Вона може відповідати за подальші дії з майном, якщо доведено її обізнаність щодо його злочинного походження.
- Відсутність обвинувального вироку за предикат не завжди перешкоджає притягненню до відповідальності за легалізацію. Суд може самостійно встановлювати обставини, що підтверджують злочинне походження майна, якщо це необхідно для вирішення питання про винуватість особи у легалізації.
- Звільнення особи від кримінальної відповідальності за предикат на нереабілітуючій підставі саме по собі не змінює походження майна. Однак і в такій ситуації злочинне походження майна не може вважатися доведеним автоматично.
Як наголошує Аліна Олексюк, особливе значення ці висновки мають для добросовісного набувача майна. Сам факт укладення цивільно-правового договору, проведення розрахунків та подальше встановлення зв’язку придбаного активу з кримінальним правопорушенням ще не означають, що набувач вчинив легалізацію. У кожній конкретній справі має бути встановлено не лише походження майна, а й те, що саме було відомо набувачу на момент придбання та чи охоплювалося його усвідомленням злочинне походження майна.
Тут виникає практичне питання: де закінчується звичайна необачність покупця і починається кримінально карана обізнаність? Не кожна помилка при перевірці контрагента, недостатня обачність чи навіть невиявлення прихованих проблем із майном свідчать про умисну участь у його легалізації.
Проте сукупність обставин угоди — її нетипові умови, поведінка сторін, спосіб розрахунків, характер та подальший рух майна, а також інші обставини, які об’єктивно могли свідчити про його незаконне походження, — може мати доказове значення для встановлення обізнаності особи.
Тому для власника або потенційного набувача майна принципове значення має не лише питання про його подальший зв’язок із кримінальним правопорушенням, а й обставини, які були відомі особі на момент придбання та могли свідчити про його злочинне походження.
Саме їх оцінка може мати вирішальне значення для відмежування добросовісного набувача від особи, яка усвідомлено бере участь у подальшому використанні або перетворенні майна злочинного походження.
Межа між обґрунтованим вироком і припущенням
Сучасна практика щодо ст. 209 КК України, як резюмує Аліна Олексюк, демонструє поступове формування процесуально автономного підходу до доказування легалізації. Для відповідальності за ст. 209 КК України не обов’язково, щоб особа сама вчинила предикатне кримінальне правопорушення. Не завжди необхідний і попередній обвинувальний вирок за предикат. А звільнення особи від кримінальної відповідальності за предикат на нереабілітуючій підставі саме по собі не «очищує» майно від його злочинного походження.
Але ця автономність має принципову межу: злочинне походження майна не може презюмуватися. Воно має бути встановлене судом на підставі належних, допустимих та достатніх доказів. Так само доказуванню підлягає передбачена законом обізнаність особи щодо злочинного походження майна.
І саме тут, як зазначає автор, проходить межа між легалізацією, яку доведено, та легалізацією, яку лише припускає сторона обвинувачення: між обґрунтованим висновком суду, заснованим на сукупності доказів, та припущенням про те, що особа «мала знати» про незаконне походження майна лише тому, що згодом у ньому було виявлено кримінальний слід.
Якщо ви зіткнулися з підозрою у легалізації майна або іншим кримінальним переслідуванням, фахівці Investment Lawyer Group мають досвід захисту прав клієнтів у справах, пов’язаних із ст. 209 КК України. Дізнатися більше про послуги компанії можна на сайті: https://investlaw-group.com/