Відступ від правових позицій Верховного Суду: коли змінюється практика
Матеріал підготовлено для видання «Юридична газета» радником Investment Lawyer Group (ILG) Андрієм Чекаловим.
В основі діючої моделі забезпечення єдності судової практики лежить формулювання Верховним Судом у постановах за результатами касаційного перегляду справ висновків про застосування норм права. Фундаментальною складовою цієї системи є правовий механізм відступу від таких висновків — ключовий елемент адаптивності системи до змін, різноманіття обставин судових справ та специфіки правовідносин.
Як зазначає автор, за майже 9 років діяльності Верховного Суду сформувався величезний пласт судової практики щодо застосування норм права по більшості можливих питань правозастосування.
З огляду на прямі приписи процесуальних кодексів щодо обов’язковості врахування правових позицій Верховного Суду про застосування норм права в подібних правовідносинах, практика Верховного Суду де-факто стала квазіджерелом права, яка в деяких випадках з погляду досягнення практичного результату має навіть більш визначальне значення, ніж самі норми права.
Крім того, починаючи з 2020 року, в процесуальні кодекси внесено суттєві зміни в частині реалізації права на касаційне оскарження — запроваджено так звані касаційні фільтри, що пов’язують саму наявність підстав касаційного оскарження з висновками Верховного Суду.
Таким чином, правові позиції Верховного Суду, з огляду на конфігурацію самої системи, набули визначального значення у правозастосуванні і стали ключовими у визначенні самих підстав для касаційного оскарження рішень як такого, фактично обумовлюючи його.
Типова ситуація: клієнт дізнається про протилежну практику
Змоделюємо доволі типову ситуацію: справа перебуває на етапі апеляційного оскарження, і клієнт розраховує, що після довготривалої боротьби отримає рішення про захист своїх прав, яке набере законної сили. І тут клієнту стає відомо, що змінилась або вже існує раніше не врахована протилежна до його позиції практика Верховного Суду щодо застосування норм права. На перший погляд може здатися, що справа програна.
Чи є це глухим кутом, що зводить нанівець роки зусиль та остаточно робить недосяжним захист прав клієнта, та чи можна сформувати нову практику?
Як наголошує Андрій Чекалов, справа не безнадійна. Практика Верховного Суду щодо застосування законодавства — це не догма, яка не підлягає перегляду. Саме для цього і закріплено в процесуальному законодавстві деталізовано прописаний механізм, який, з одного боку, забезпечує певну сталість вже сформованих висновків, та водночас процесуальний механізм формування нової практики насамперед шляхом відступу Верховним Судом від своїх правових позицій.
Статистика за роки діяльності Верховного Суду показує, що попри процесуальну складність відступу від правових позицій, реалізація такого відступу не є виключно рідкісним явищем, а навпаки доволі часто реалізується, дозволяючи корегувати проблеми у правозастосуванні. Так, наприклад, загальна кількість постанов тільки ВП ВС, у яких було здійснено відступ від правових висновків, за 5 років роботи ВС становить 142. При цьому в 81 постанові йдеться про відступ від висновків Верховного Суду України, у 45 — від позицій касаційних судів у складі ВС і ще у 31 випадку Велика Палата Верховного Суду відступила від власних правових висновків.
Однак з позиції інтересів сторони справи, яка зіткнулась з проблематикою практики Верховного Суду не на її користь, на перший план виходить кропітка робота адвоката з визначення наявності підстав та можливості реалізації механізму відступу від вищевказаної позиції або ж відсутності в цьому потреби через відмінність правовідносин. Головним тут стає питання: чи подібні правовідносини і чи застосовні до справи сторони висновки Верховного Суду? А якщо так, то чи наявні підстави для відступу від правової позиції з урахуванням специфіки справи клієнта?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Легалізація майна без вироку за предикат: практика Верховного Суду та ВАКС
Як формується практика Верховного Суду та працює механізм відступу
У складі Верховного Суду діють Велика Палата та касаційні суди цивільної, кримінальної, господарської та адміністративної юрисдикцій.
У кожному з вищевказаних касаційних судів (крім Великої Палати) здійснюють правосуддя колегії суддів, які розглядають справи, а також утворюються судові палати з розгляду окремих категорій справ, які також розглядають справи у випадку потреби у відступі від правових позицій, зроблених однією з колегій цієї палати. Крім того, у складі кожного касаційного суду утворюється об’єднана палата цього суду, яка розглядає справи, передані однією з палат або колегій цього суду при наявності потреби відступити від правової позиції, сформованої іншою палатою або колегією цієї палати.
Всі вищевказані суб’єкти (колегії суддів, палати та об’єднані палати) уповноважені формувати висновки про застосування норм права. Однак відступати від вже зроблених висновків можливо в ієрархічній залежності від того, у якому складі Верховного Суду зроблено висновок, від якого пропонується відступити.
При цьому Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справи, що передані на її розгляд, може відступати від висновків колегій, палат та об’єднаних палат всіх касаційних судів, а також від власних раніше зроблених правових висновків, що є її виключним правом. Саме тому її висновки мають визначальне значення для єдності судової практики, адже щодо більшості проблемних питань правозастосування рано чи пізно з’являється потреба задіяння механізму відступу від правової позиції саме на рівні Великої Палати Верховного Суду.
Коли справа потрапляє до Великої Палати: процесуальний механізм
Однак слід звернути увагу на важливу особливість: Велика Палата не уповноважена самостійно брати собі на розгляд справу, яка потребує відступу від раніше зробленої правової позиції. З погляду інтересів сторони дуже важливою є своєчасна (до завершення касаційного перегляду справи) постановка питання про подання стороною обґрунтованого клопотання щодо потреби у відступі від висновку та передачі на розгляд ВП ВС (або Об’єднаної палати чи палати відповідно, якщо відступу потребує правова позиція, зроблена ними).
З процесуального погляду механізм відступу від правових позицій полягає в поданні відповідного клопотання про необхідність відступу від раніше сформованої правової позиції та відповідно передачі справи. На цьому етапі від якості і повноти обґрунтування потреби у відступі від правової позиції значною мірою залежить захист позиції сторони, адже фактично в необхідності відступу треба переконати колегію, яка має передати справу на розгляд палати, об’єднаної палати касаційного суду або Великої Палати Верховного Суду (залежно від того, ким зроблено висновок, від якого належить відступити), а надалі і касаційний суд у відповідному складі, якому передано справу.
Важливу практичну роль в балансуванні цієї системи відіграє право Великої Палати, на розгляд якої передано справу з підстав необхідності відступу від раніше зробленого висновку, ухвалою повернути справу на розгляд того касаційного суду, який її передав.
Такий процесуальний підхід вносить ясність в правозастосування не менше, ніж розгляд справи по суті, адже без розгляду справи по суті ВП ВС надає ґрунтовну оцінку правовідносинам та фактичній їх подібності до тих, в яких зроблено висновок, який з позиції складу касаційного суду, що передав справу на розгляд Великої Палати, перешкоджає ухвалити рішення без відступу від певної правової позиції. Фактично звужується необґрунтовано широке застосування відповідного висновку до обставин, що не є подібними та ніяких перепон для створення нової практики не мають.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Судове рішення без підпису судді: формальність чи підстава для скасування?
Форми відступу: повна відмова чи конкретизація
Що стосується форми відступу від правових позицій, то вона не врегульована процесуальним законом. Склалась практика, що за результатами розгляду питання про відступ від висновку Верховного Суду уповноважений суд робить висновок-відступ від раніше сформованого висновку у формі:
- повної відмови (зміни) від висновку;
- конкретизації попереднього висновку.
Як зазначає автор, вищевказаний підхід щодо форми (способу) відступу був сформульований Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постанові від 04.09.2018 в справі № 823/2042/16 в перший рік його діяльності. Вона може відступати від попередніх висновків задля гарантування юридичної визначеності.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути:
- вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість);
- зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (зокрема, постанови ВП ВС від 08.06.2022 у справі № 362/643/21, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 26.10.2022 у справі № 210/2257/19).
Аналіз практики Верховного Суду свідчить, що в останні роки відступ від раніше сформованих правових позицій найчастіше відбувається саме шляхом їх конкретизації, а не зміни їх в повному обсязі. Часто питання полягає у сфері застосування того чи іншого висновку.
Наприклад, формулювання висновку ВП ВС в якійсь справі призводить до надто широкого застосування судами нижчих інстанцій або навіть Верховним Судом в іншому складі до правовідносин і норм права, щодо яких висновок не має застосовуватись.
Шляхом такої конкретизації без «глобального» відступу на практиці часто вдається виправити недоліки та відстояти в судовому порядку право сторони, якій суди попередньої інстанції відмовили. На такого роду нюанси і звертають увагу суду при дійсно професійному підході представників сторони і до чого ми завжди прагнемо в своїй практиці. Наприклад, висновок Верховного Суду шляхом його конкретизації, викладений ВП ВС у постанові від 08.04.2026 по справі № 607/10858/22, в якому ВП ВС констатує, що раніше сформульований нею підхід в постанові по справі № 511/230/19 від 12.04.2023 сприймається судами як універсальний, у зв’язку із чим наявні підстави для конкретизації сфери застосування правового висновку Великої Палати Верховного Суду, та зазначення, що для застосування такого висновку недостатньо встановити, що об’єкт нерухомості, який є предмет спору, не введено в експлуатацію. Необхідною кваліфікуючою ознакою є встановлення судом, що до складу відповідного об’єкта, про поділ якого заявлено вимогу, входять самочинно збудовані споруди (елементи), які відповідають ознакам, визначеним частиною першою статті 376 ЦК України.
Проте можна відмітити, що повний відступ від раніше сформованої позиції продовжує залишатись розповсюдженим явищем. Так, зокрема, у постанові від 03.09.2025 по справі № 910/2546/22 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків КГС ВС, викладених у постановах від 09.08.2023 у справі № 910/18929/21 та та від 17.04.2024 у справі № 640/14353/19, про те, що позовна вимога про оскарження наказу Мін’юсту в разі її задоволення не приводить до повного захисту прав позивача і зробила протилежний висновок, що зазначена вимога не має щоразу розцінюватись судами як неналежний спосіб захисту з відмовою в її задоволенні виключно з формальних міркувань.
Важливе значення для оцінки перспектив створення нової практики мають висновки про відсутність потреби у відступі від сформульованої позиції. З практичного погляду такі постанови є важливим джерелом даних та містять орієнтири, якими керуються сторони в інших справах, розробляючи стратегію дій в контексті перспектив відступу від правової позиції з подібним обґрунтуванням.
Отже, ми маємо систему формування Верховним Судом правових позицій щодо застосування норм права в певних правовідносинах, яка поступово наповнюється висновками в результаті здійснення касаційного перегляду Верховним Судом справ. Наразі не так багато правових ситуацій, де правова позиція Верховного Суду відсутня як така. Для недопущення надмірної консервації правозастосування діє детально законодавчо врегульований та збалансований механізм відступу від раніше сформованих правових позицій Верховного Суду, який на сьогодні має визначальне значення серед механізмів формування нової практики Верховного Суду.
На перший погляд, механізм відступу від правових позицій Верховного Суду має всі шанси якісно забезпечити можливість відступу від сформованої практики при виникненні дійсної необхідності. При цьому складність процедури має не допустити постійної зміни правових позицій та різких поворотів у судовій практиці. Однак тривалий час його застосування виявив ряд недоліків, що не дають можливості стверджувати, що механізм відступу від висновків Верховного Суду працює ідеально.
Проблематика механізму відступу: що саме вважається правовим висновком
Практика застосування запровадженого у 2017 році механізму відступу від правових позицій Верховного Суду виявила, на перший погляд, неочевидну проблему — відсутність чіткого визначення того, яка саме частина постанови найвищого судового органу та за якими критеріями є власне висновком про застосування норм права у подібних правовідносинах. Попри детально врегульовану процедуру, вичерпного й усталеного розуміння того, що саме вважається таким висновком, досі немає.
Тому однією з проблем механізму відступу від практики Верховного Суду є питання критеріїв подібності правовідносин, адже наявність потреби у відступі знаходиться в прямій залежності від того, чи стосується він правовідносин, що виникли у сторін. Даний аспект має дуже велике значення, адже застосовність або релевантність конкретного висновку Верховного Суду до правовідносин у справі, в якій ставиться питання про відступ, обумовлюється саме подібністю правовідносин в силу прямих приписів процесуальних кодексів.
Для мінімізації даної прогалини ВП ВС у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 запровадила підхід, який набув характеру усталеного. Подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб’єктним та об’єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов’язків учасників) є основним, а два інші — додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов’язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, — суб’єктний склад спірних правовідносин (види суб’єктів, які є сторонами спору) й об’єкти спорів.
Розвиваючи думку щодо відсутності критеріїв до висновку Верховного Суду, слід зазначити, що у частинах постанови, які містять висновок Верховного Суду щодо застосування норм права (тобто саме та частина постанови, яка обов’язкова до врахування судами), часто суд обмежується посиланням на норму та спосіб її застосування. При цьому залишається поза контекстом обставини, в яких суд застосував норми права саме таким чином.
Тому практична порада в оцінці релевантності тієї чи іншої норми права полягає в детальному аналізі саме конкретних обставин. Адже висновок Верховного Суду підлягає врахуванню саме у подібних правовідносинах, а для оцінки цієї подібності необхідно співставити обставини, особливості суб’єктного складу, предмет та об’єкт, підстави позову та багато інших юридично значимих факторів.
В процесуальному законодавстві відсутні конкретні орієнтири щодо подібності правовідносин. І це питання залишається на розсуд суду, який вирішує питання про відступ від раніше сформованої правової позиції. Така ситуація додатково підсилює важливість якісно обґрунтованої стороною правової позиції (в аспекті особливостей конкретних правовідносин; відмінностей комбінації норм, що підлягають застосуванню тощо) щодо необхідності відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Судові спори між учасниками компаній: нові правові підходи Верховного Суду
Коли ВП ВС повертає справу без розгляду
Навіть зараз, у 2026, значну частку справ, що передаються на розгляд ВП ВС з обґрунтуванням необхідності відступу від раніше сформованого нею висновку, не розглядають по суті, а повертають ухвалою ВП ВС до складу суду, який передав справу. Найчастіше це обґрунтовується Великою Палатою нерелевантністю обставин справи, що передана для відступу від висновків, до обставин справи, від якої ставиться питання про необхідність відступу. Фактично така ухвала відкриває зелене світло для нової практики у певній справі та надає додатковий орієнтир для всіх інших учасників справ з подібними обставинами. Тут показовий приклад справи № 466/3398/21 від 09.09.2024, яка розглядалась Об’єднаною палатою Касаційного цивільного суду і була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв’язку із необхідністю відступу від правової позиції Великої Палати у справі № 496/1059/18, зроблених в постанові від 10.04.2024, і справу було повернуто ухвалою ВП ВС від 10.07.2024 на розгляд з обґрунтуванням неподібності правовідносин.
Трапляються випадки повернення справи без розгляду справи Великою Палатою по суті із інших підстав. Так, зокрема: ВП ВС в ухвалі від 08.07.2026 по справі № 201/10079/24, повертаючи справу на розгляд колегії Касаційного Цивільного суду, зазначає: «КЦС ВС ставить на вирішення перед ВП ВС питання про формування висновку щодо можливості застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України у випадку, коли 3% річних та інфляційні втрати нараховані на відповідну грошову суму в межах встановленого строку пред’явлення виконавчого листа до виконання. Проте зазначене питання ВП ВС в справі № 754/511/23 не вирішувала, відповідно й не формулювала висновку, від якого просить відступити КЦС ВС.» Зокрема, питання стосувалося наявності, на думку КЦС ВС, підстав для конкретизації висновку ВП ВС в частині визначення критеріїв втрати можливості виконання рішення. В той час, як ВП ВС прямо зазначила, що не формулювала висновку про те, що такі обставини є обов’язковими умовами втрати можливості виконання рішення, як про це помилково зазначає КЦС ВС.
Тобто ідентифікація частини постанови Верховного Суду як висновку про застосування норм права проблематична настільки, що сам Верховний Суд, розглядаючи справу, помилково сприймає як висновок Великої Палати позицію, коли сама Велика Палата вважає, що такого висновку в такому питанні не робила. Такі факти є маркером недосконалості законодавчого регулювання чітких критеріїв правового висновку Верховного Суду.
Що це означає для стратегії захисту клієнта
Відсутність законодавчого регулювання критеріїв правового висновку та чіткого визначення, яка саме частина постанови Верховного Суду є таким висновком, вносить певну проблематику в застосуванні правових позицій Верховного Суду.
Як показує практика, висновок Верховного Суду може стосуватись не питання самої норми права та її застосування (що є більш-менш прогнозованим), а питання ефективності способу захисту, який спочатку усталено вважається Верховним Судом прийнятним, а потім в якийсь момент від цієї позиції відступають. Для всіх подібних справ для позивачів створюється загроза бути правим в усьому, однак отримати відмову в позові після довгих років боротьби в суді.
В такій ситуації слід звернути увагу, що відступ відбувається в певній категорії справ, за конкретних предмета, підстав позову та подібності правовідносин. Саме від якості роботи з масивом наявних правових позицій Верховного Суду залежить успіх тієї чи іншої стратегії захисту прав клієнта в судовому порядку. Дуже часто виявляється так, що правова позиція Верховного Суду на перший погляд здається такою, що виключає захист прав сторони обраним нею способом, однак насправді такою не є, і потреба у залученні механізму відступу від правових позицій відсутня.
Як зазначає Андрій Чекалов, окрім зазначеного, склалася усталена практика, що, відступаючи від висновків про застосування норм права, раніше зроблених Верховним Судом, Велика Палата далеко не завжди зазначає деталізовано про відступ від висновку з вичерпним переліком постанов Верховного Суду, де цей висновок застосований. Це логічно пов’язано з тим, що у випадку відступу від правової позиції відступають не від постанов Верховного Суду, а від змістового висновку в них застосованого.
Відсутність повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права судова палата відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний. Саме такий підхід простежується, зокрема, у постановах ВП ВС від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц; від 03.02.2025 у справі № 910/8714/18. Однак на практиці при наявній без перебільшення величезній кількості постанов Верховного Суду навіть професіоналам далеко не відразу вдається достеменно визначити, чи актуальний правдивий висновок для справи клієнта. До того ж, як вже зазначалось раніше, відступ від правових позицій часто відбувається шляхом конкретизації, внаслідок чого залишається актуальним для одних правовідносин та нерелевантним для інших. Для сторін це створює надзвичайно складні для оцінки перспектив захисту свого права умови.
Як працювати з масивом правових позицій: практичні інструменти
В даному контексті звертаємо увагу на важливий лайфхак, що суттєво полегшує роботу з масивом даних. Зокрема, в останні 2 роки запрацювала з оновленим функціоналом база правових позицій Верховного Суду (lpd.court.gov.ua) та її підсистема Supreme LAB. Система містить зручний апарат пошуку правових позицій Верховного Суду, фіксує їх релевантність в тому числі і в питаннях відступу від них або передачі на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої Палати. Запровадження даного інструменту значною мірою внесла більше ясності та дає можливість більш точно прогнозувати перспективи відступу від правових позицій та оцінювати, які з них на даний час перебувають в процедурі відступу.
Будь-яка позиція Верховного Суду, якою б категоричною вона видавалась, завжди зроблена за певних цілком конкретних обставин, а її застосуванням судами до інших справ обумовлюється подібністю правовідносин з великою кількістю інших юридично вагомих обставин.
В більшості випадків відступ від усталеної позиції щодо застосування норм права відбувається не раптово, а в результаті певної тенденції у правозастосуванні. При цьому є дієві інструменти прогнозування тенденцій та раннього виявлення ризиків зміни практики. Зокрема, завдяки Supreme LAB питання про необхідність відступу від раніше сформованого висновку стає можливим відстежити завчасно.
Тому моніторинг та аналіз правових позицій, відступів від них або ж навпаки виявлення відсутності для цього підстав, має бути постійною функцією і джерелом професійної інформації, який дозволяє своєчасно виявити різкі повороти в судовій практиці та враховувати їх. В компанії Investment Lawyer Group ми дотримуємось саме такого підходу, особливо, коли мова йде про ймовірність застосування механізму відступу від раніше сформульованих Верховним Судом висновків.
Висновок
Не дивлячись на окреслену в даній статті проблематику, діючий механізм відступу від правових позицій дозволяє при правильному підході доволі ефективно застосувати його для захисту інтересів клієнтів, що підтверджується його широким застосуванням на практиці.
На нашу думку, спірні питання відступу від правових позицій Верховного Суду мають сприйматись не тільки як проблема, а й як поле для маневру. Ми в ILG дотримуємось позиції, що системна та постійна робота з масивом правових позицій Верховного Суду завжди окупається і дозволяє досягти результату там, де це не є очевидним. Труднощі, пов’язані з величезним обсягом, фрагментованістю та надмірною змінністю правових позицій Верховного Суду, компенсуються ефективною можливістю застосування механізму відступу.
Саме глибинна та точна оцінка обставин конкретної справи клієнта в сукупності з нормами права, що застосовуються, та релевантною практикою її застосування Верховним Судом дозволяє вчасно та якісно донести цю позицію до суду. А відстеження тенденцій у практиці Верховного Суду дозволяє врахувати її у стратегії клієнта та віднайти той оптимальний шлях, який дозволяє захистити інтереси клієнта за практично будь-якого розкладу сил, в тому числі і у випадку наявності протилежної правовій позиції клієнта практики Верховного Суду.
Якщо ви зіткнулися з необхідністю відступу від правової позиції Верховного Суду або потребуєте стратегічного аналізу судової практики для вашої справи, фахівці Investment Lawyer Group мають досвід успішного застосування цього механізму. Дізнатися більше про послуги компанії можна на сайті: https://investlaw-group.com/